Жебровський Борис Михайлович

Жебровський Борис Михайлович – заступник Міністра освіти і науки України, кандидат педагогічних наук, Заслужений працівник народної освіти (1998), Президент Міжнародного педагогічного клубу європейських столиць (з 1999), Президент Всеукраїнської асоціації Монтессорі-вчителів України (з 2002). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2003).

Народився Борис Жебровський 24 вересня 1948 року в смт Вільшанка Кіровоградської області. Там же зі срібною медаллю закінчив середню школу. Потім рік працював у школі вихователем, розпочавши таким чином у 17 років свою трудову діяльність.

1967 року вступив до Харківського національного університету ім. Каразіна на історичний факультет. Після першого курсу перевівся на історико-філологічний факультет Горьківського держуніверситету ім. Лобачевського. Диплом захистив 1972 року – на кафедрі історії Московського держуніверситету ім. Ломоносова.

Досить довго працював на Уралі.

Повернувшись в Україну, вчителював, згодом обіймав посаду заступника начальника Головного управління освіти Києва, а потім протягом 9 років – начальника Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації.

З 28 березня 2005 по 27 грудня 2007 – був першим заступником міністра освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка.

З 2008 по 2009 працював в апараті Верховнї Ради України.

17 березня 2010 року – указом КМУ Жебровського призначено першим заступником міністра освіти і науки України Дмитра Табачника.

26 січня 2011 указом Президента Жебровського звільнено з посади першого заступника Міністра освіти і науки України. І того ж дня, іншим указом Президента, призначено заступником Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

28 лютого 2013 у зв’язку з реорганізацією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України і розділення його на Міністерство освіти і науки України та Міністерство молоді та спорту України Жебровського Бориса Михайловича призначено заступником Міністра освіти і науки України.

За деякими підрахунками, Борисом Жебровським започатковано понад 200 педагогічних інновацій. Багато з них були першими не лише в Україні, а й у Європі.

Як президент Всеукраїнської асоціації Монтессорі-вчителів України він впроваджує принципи індивідульного навчання (у Києві та Одесі діють експериментальні школи, де скасовано класно-урочну систему Яна Коменського). Приділяє увагу ранньому розвитку дитини у дошкільних навчальних закладах, які є першою ланкою в системі освіти. Сповідує «дитиноцентризм», пропагує права дітей, їхню свободу, дисципліну та самостійність. Закликає цінувати і поважати дитину.

Бориса Жебровського вважають хрещеним батьком учнівського самоврядування – системи шкільної влади, започаткованої спочатку в Києві, а потім і в Україні. 1998 року виник так званий «київський трикутник»: підписано тристоронню Угоду про співпрацю між Головним управлінням освіти Київської міської державної адміністрації, Об’єднанням батьків школярів Києва та Київською міською радою старшокласників. Таким чином поєдналися основні учасники навчального процесу: учні, батьки та вчителі.

Досить цікавою і вартою уваги є книга Бориса Жебровського «Сам собі думаю», в якій тезисно викладено думки про вчителя, школу, дошкільну освіту, а також настанови батькам. Наприклад, «Дошкільну освіту треба вважати вищою, всі інші – загальними і професійними», «У школі вчать тексти, а в житті важливо пам’ятати «підтексти», «Учитель – не професія, це доля», «За освіту відповідає учитель, за її відсутність – Міністерство», «Найскладніше відповідати на дитячі запитання. Важко брехати».